Генерал Чой Хонг Хі

Є постаті, що залишаються в тіні великої історії — і є ті, що самі творять нову. Чой Хонг Хі належить до других. Він народився в країні, окупованій чужоземними загарбниками, зростав у бідності й хворобах, кілька разів стояв на межі загибелі — і попри все це здійснив те, що мало хто може поставити собі в заслугу: створив бойове мистецтво, яке сьогодні практикує понад 50 мільйонів людей на всіх континентах планети.

Його ім'я — Чой Хонг Хі. Його творіння — таеквондо. Його спадщина — незнищенна.

Це не лише історія воїна й реформатора. Це історія людини, яка вперто відстоювала право корейського народу мати власне бойове мистецтво, власну культуру та власну гідність — навіть коли весь світ був проти неї.

9 листопада 1918 року в маленькому селищі Хва Де, що входило до округу Мьонг Чун провінції Хамгьон Пуктто на північному сході Кореї, з'явився на світ хлопчик, якому судилося змінити хід історії бойових мистецтв. Його назвали Чой Хонг Хі.

Корея тоді — у вогні. Вже вісім років вона перебувала під жорстокою окупацією Японської імперії, яка нав'язала країні свою мову, культуру й закони, придушуючи будь-яке національне самовираження. Саме в цю темну добу, яку корейці називають «темним часом», ріс майбутній генерал.

Дитинство маленького Чой Хонг Хі було сповнене тривог. Хлопчик ріс надзвичайно кволим і часто хворів — постійне джерело занепокоєння для батьків. Ніхто не міг передбачити, що саме цей крихкий, болісний підліток колись підніме корейський бойовий дух на весь світ.

Утім, вже в ранньому дитинстві у Чой проявилася риса, яка супроводжувала його все життя: залізна вдача і непохитний дух протесту. У дванадцять років він був виключений зі школи — за участь у антияпонських протестах. Для більшості це стало б катастрофою. Для батька Чой Хонг Хі — привід знайти синові іншого вчителя.

Батько відправив хлопця навчатися каліграфії до одного з найвідоміших майстрів Кореї — пана Хан Іл Дона. Виявилося, що Хан Іл Дон був не лише геніальним каліграфом: він таємно зберігав і передавав учням давнє корейське мистецтво бою ногами — тхеккьон. Занепокоєний слабким здоров'ям нового учня, майстер вирішив навчати хлопця й рухам тхеккьону — щоб зміцнити його тіло й дух. Так доля зробила перший крок назустріч таеквондо.

Паралельно Чой Хонг Хі виявив глибоку пристрасть до каліграфії — мистецтва, яке розвиває зосередженість, дисципліну та внутрішню гармонію. Ці якості він пізніше вніс і у своє бойове мистецтво. Знання китайської мови та ієрогліфіки, здобуті в ті роки, згодом допомогли йому дати новій дисципліні її унікальне ім'я — «Таеквондо».

У 1937 році батько відправив вісімнадцятирічного Чой Хонг Хі до Японії для продовження навчання. Прощання з Кореєю було не зовсім гладким: напередодні від'їзду молодий Чой вступив у гостру суперечку з масивним борцем-професіоналом — деякі джерела називають його паном Ху. Той пообіцяв розірвати юнака на шматки при наступній зустрічі. Ця погроза, як не дивно, стала потужним стимулом для Чой Хонг Хі: він з подвоєною наполегливістю кинувся в тренування бойових мистецтв.

У Кіото молодий кореєць познайомився з одним зі своїх земляків — паном Кімом, котрий викладав японське бойове мистецтво карате. Чой поринув у навчання з неймовірною інтенсивністю. Всього за два роки він отримав ступінь чорного поясу першого дану. Окрім того, існують свідчення, що Чой Хонг Хі також вивчав шотокан-карате під керівництвом видатного майстра Фунакосі Гічіна — однієї з ключових постатей в історії японських бойових мистецтв.

У часи університетського навчання в Токіо Чой продовжував вдосконалюватись. Він здобув другий дан чорного поясу й розпочав самостійну викладацьку діяльність у залі YMCA в Токіо. Власне саме тоді він починав по-справжньому осмислювати техніку бойових рухів, поєднуючи знання карате з пам'яттю про тхеккьон, засвоєний у дитинстві.

«Я уявляв, що ці техніки я використаю проти борця пана Ху, якщо він справді спробує виконати свою обіцянку. Не було жодного стовпа в місті, якого я б не вдарив кулаком або ногою, перевіряючи, чи вібрують мідні дроти вгорі від моїх ударів.»

Так у молодому Чой Хонг Хі зріло щось нове — не просто вміння битися, а розуміння бойового мистецтва як системи, як духовної практики, як інструменту формування характеру.

Коли Друга світова війна добігала кінця і стало зрозуміло, що Японія програє, японська влада вдалася до примусової мобілізації корейського населення. Чой Хонг Хі, попри свою волю, опинився в лавах японської армії. Направлений на службу до Пхеньяна, він приєднався до підпільного руху корейського опору.

Змовники планували приєднатися до бійців Північно-Східної антияпонської армії та підпільного руху корейських партизанів — руху, на чолі якого стояв тоді молодий ватажок Кім Ір Сен. Одначе серед корейців знайшлися зрадники-колаборанти, які донесли японській владі. Чой Хонг Хі та його товаришів заарештували. За вироком суду він мав провести у в'язниці сім років і, за деякими даними, його було призначено до страти 18 серпня 1945 року — всього лише через три дні після капітуляції Японії й визволення Кореї.

Та доля мала інші плани. Поки молодий Чой сидів у камері, він не занепадав духом: він тренувався. У тісній одиночній камері він практикував техніки карате, знайомі йому ще з японських студентських років. Незабаром його сусід по камері почав наслідувати його рухи, потім — наглядачі. Тюремний двір перетворився на величезний зал для занять бойовими мистецтвами.

Капітуляція Японії в серпні 1945 року рятує Чой Хонг Хі від страти. Він виходить на волю — та вже іншою людиною. Загартований неволею, переконаний у важливості фізичного й духовного вдосконалення, він прямує до Сеула. Там він бере активну участь у формуванні нового корейського держустрою, виступаючи за демократичне самоврядування та проти комунізму.

У 1945–1946 роках Чой Хонг Хі вступив до корейської Військової академії. У січні 1946 року він отримав звання другого лейтенанта новоствореної Південнокорейської армії. Цей момент став його справжнім «стартовим майданчиком» — термін, який він сам пізніше використовував для опису початку своєї місії.

Щойно отримавши перше офіцерське звання, Чой Хонг Хі почав навчати солдатів своєї роти бойовим мистецтвам — тоді ще під назвою «тан су до» (唐手道). Це було більше, ніж просто фізична підготовка. Для Чой це був спосіб прищепити солдатам патріотичний дух, дисципліну та почуття власної гідності.

Військова кар'єра генерала розвивалася стрімко. Вже у 1947 році він отримав звання капітана, а потім — майора. У 1948 році його переведено до Сеула, де він очолив підготовку викладачів бойових мистецтв для школи американської Військової поліції. Наприкінці того ж року він стає підполковником, а у 1949 році — полковником.

У тому ж 1949 році Чой Хонг Хі вперше відвідав Сполучені Штати Америки — навчатися у Форт-Райлі за програмою Ground General School. Під час цього візиту він вперше продемонстрував своє бойове мистецтво американцям — і це, мабуть, став перший публічний показ прообразу таеквондо на американській землі.

З початком Корейської війни у 1950 році полковник Чой повернувся на батьківщину. Він організував офіцерську навчальну академію, а з 1952 року посів посаду начальника штабу I армійського корпусу. Саме у цій ролі йому довелося особисто доповідати генералу Дугласу МакАртуру — Верховному головнокомандувачу сил ООН — під час його відвідин фронтового рубежу в Кан Нунзі. У 1951 році Чой Хонг Хі отримав звання бригадного генерала, а у 1954 році — генерал-майора. На момент перемир'я він командував 5-ю піхотною дивізією.

Рік 1953-й виявився переломним. Після підписання перемир'я Чой Хонг Хі отримав завдання сформувати нову 29-ту піхотну дивізію на острові Чеджу — з'єднання, яке незабаром отримає неофіційне прізвисько «Кулачна дивізія». Саме тут, на острові, який з часом назвуть «колискою таеквондо», відбулася подія надзвичайної ваги.

Генерал Чой залучив до дивізії лейтенанта Нам Те Хі та сержанта Хан Ча Куо — обох досвідчених майстрів бойових мистецтв з Чхондокван. Їм доручили навчати солдатів новим прийомам. На прапорі було зображено кулак самого генерала на тлі всього півострова Кореї — символ його найбільшої мрії про об'єднання. На острові Чеджу й досі стоїть монумент, що вшановує народження «Кулачної дивізії» і містить каліграфічний напис самого Чой Хонг Хі.

Коли дивізія завершила підготовку й перебралася на материк, генерал організував показовий виступ для президента Південної Кореї Лі Син Мана на честь дня народження останнього. Перформанс справив грандіозне враження — під час показу лейтенант Нам Те Хі розбив 13 пластин черепиці ударом кулака. Президент вигукнув «Це ж теккьон!» і заявив, що цей вид бойового мистецтва слід поширити по всій армії. Але він назвав побачене «тхеккьон» — давнім корейським народним єдиноборством. Генерал Чой знав, що це технічно некоректно: те, що демонстрували солдати, було ближчим до «тан су до» — проте питання назви набувало дедалі більшої ваги.

Восени та взимку 1954 року генерал Чой, поєднавши свої знання з каліграфії, китайської мови та власного дослідного досвіду, почав шукати нову назву для бойового мистецтва, яке він виплекав. Нова назва мала точніше відображати суть: акцент на ударах ногами («тхе» — удар ногою), ударах кулаком («квон» — кулак) і, власне, «до» — шлях, мистецтво, філософія. Так народилося слово «Таеквондо» (태권도 / 跆拳道) — мистецтво рук і ніг.

11 квітня 1955 року на засіданні спеціальної ради, до якої увійшли провідні майстри бойових мистецтв, визначні історики та суспільні лідери, було офіційно затверджено назву «Таеквондо». Цей день вважається днем народження таеквондо як самостійного корейського бойового мистецтва. Назва замінила безліч суперечливих термінів, що вживалися раніше: тан су до, кон су до, тхеккьон, квон бап тощо.

Після офіційного визнання назви генерал Чой Хонг Хі не зупинявся ні на мить. Він усвідомлював: щоб таеквондо стало справжнім бойовим мистецтвом і духовною спадщиною Кореї, воно мусить поширитися за межі армії — і за межі самої Кореї.

У 1957 році він обійняв посаду віцепрезидента нещодавно утвореної Асоціації таеквондо Кореї. У 1959 році Чой Хонг Хі заснував Корейську асоціацію таеквондо й очолив її як перший президент. У тому ж році він написав першу у світі книгу з таеквондо — корейською та китайською мовами. У ній задокументовано перші п'ять корейських форм (туль / пхумсе), розроблених за участю солдатів: Хва Ранг, Чун Му, Уль-Джі, У Нам та Сам Іл. Нині ця унікальна книга зберігається в музеї Таеквондовон у місті Муджу.

У 1959 році він очолив першу в історії Демонстраційну команду таеквондо за кордоном: 19 майстрів чорного поясу здійснили тріумфальне турне В'єтнамом і Тайванем. Глядачі були приголомшені технічною досконалістю показових виступів. Саме цей тур поклав початок міжнародному поширенню таеквондо.

У 1960 році генерал Чой відвідав США на курсах по вивченню сучасного озброєння в Техасі та завітав до клубу карате Джун Рі в Сан-Антоніо. Він переконав студентів називатися не «каратистами», а «таеквондистами». Таким чином Джун Рі став першим інструктором таеквондо в Америці.

У 1961 році Чой Хонг Хі командував 6-м армійським корпусом і зробив таеквондо обов'язковим для всіх збройних сил та поліції Південної Кореї. Паралельно він поширював мистецтво серед американських солдатів 7-ї піхотної дивізії. Таеквондо навіть було введено в програму найпрестижнішої військової академії світу — Вест-Пойнту.

У 1962 році сталася подія, яка на перший погляд виглядала як опала, але насправді відкрила нові горизонти: генерала Чой призначили Послом Кореї в Малайзії. За цим призначенням стояла рука диктатора Пак Чон Хі, який консолідував владу й позбавлявся потенційних опонентів, відправляючи їх у дипломатичне заслання. Але генерал Чой використав посаду посла, щоб продовжувати свою місію: він перетворив резиденцію посольства на зал для тренувань і власноруч демонстрував таеквондо місцевим жителям.

У 1963 році в Малайзії була заснована Федерація Таеквон-До, яка здобула загальнонаціональне визнання завдяки виступу на стадіоні «Мердека» на запрошення прем'єр-міністра Тунку Абдул Рахмана. У лютому 1964 року аналогічна асоціація з'явилася в Сінгапурі; Брунею відкрилися двері для таеквондо. У грудні 1962 року грандмайстер Нам Те Хі, на той час майор корейської армії, на чолі групи з чотирьох військових інструкторів був офіційно направлений до В'єтнаму — це був перший випадок в історії таеквон-до, коли інструкторів відправили за кордон з метою викладання корейського бойового мистецтва. Того ж року Чой Хонг Хі особисто прилетів до В'єтнаму, щоб передати в'єтнамським корейським інструкторам нові форми, які він розробив після багаторічних досліджень.

У 1965 році, повернувшись до Кореї, Чой Хонг Хі був обраний третім президентом Асоціації Тасудо Кореї і домігся повернення назви «таеквон-до». Того ж року він очолив місію доброї волі, яку спорядив уряд Республіки Корея, — з відвідинами Західної Німеччини, Італії, Туреччини, Об'єднаної Арабської Республіки, Малайзії та Сінгапуру. Під час цього турне він вперше в корейській історії офіційно оголосив таеквондо «національним бойовим мистецтвом Кореї».

22 березня 1966 року в Сеулі відбулася подія, яка назавжди змінила долю таеквондо — і самого Чой Хонг Хі. У цей день він заснував Міжнародну федерацію таеквондо (International Taekwon-Do Federation, ITF) за участю дев'яти країн-членів: В'єтнаму, Малайзії, Сінгапуру, Західної Німеччини, США, Туреччини, Італії, Єгипту та самої Кореї.

Це стало першим в корейській тисячолітній історії випадком, коли Корея стала домівкою будь-якої міжнародної організації. Чой Хонг Хі усвідомлював масштаб події і планував зробити ITF справді всесвітньою структурою — без ідеологічних, расових чи національних бар'єрів.

Наступні роки були позначені невпинним рухом і розширенням. У 1967 році Чой отримав від уряду В'єтнаму орден «За видатну службу» першого ступеня. У серпні він відвідав Всеамериканський турнір з таеквондо в Чикаго, а 26 листопада 1967 року в Вашингтоні офіційно заснував Асоціацію таеквондо США. Того ж року виникла Асоціація таеквондо Гонконгу.

У 1968 році на запрошення корейського уряду Чой Хонг Хі очолив делегацію на симпозіумі Conseil International du Sport Militaire в Парижі, де таеквондо стало однією з головних тем. Делегати 32 країн спостерігали за показовими виступами. Того ж року виникла Асоціація таеквондо Великої Британії. За багаторічну роботу на користь корейських бойових мистецтв Чой удостоєний Першої премії спортивних досліджень Південної Кореї.

У 1969 році розпочалося грандіозне кругосвітнє турне по 29 країнах — генерал Чой збирав матеріали та фотографії для фундаментального підручника з таеквондо, виданого у 1972 році. У 1970 році — новий тур: 20 країн Південно-Східної Азії, Канади, Європи та Близького Сходу.

Наприкінці 1960-х — початку 1970-х політичний клімат у Південній Кореї ставав дедалі задушливішим. Диктатор Пак Чон Хі, якому Чой Хонг Хі ще у своєму молодому офіцерському житті виніс смертний вирок (згодом пом'якшений), консолідував владу, маніпулював виборами, зупиняв конституцію й оголошував воєнний стан. Для незгодних не було місця.

Генерал Чой, попри всі небезпеки, не замовчував своєї позиції. Він відкрито критикував режим, відстоюючи демократичні принципи, про важливість яких заявляв від самого початку своєї кар'єри. У 1972 році, перебуваючи на закордонному турі в Канаді, він вирішив залишитися — і не повертатися під ярмо диктатури.

Штаб-квартира ITF була перенесена до Торонто — великого, відкритого, мультикультурного міста. Канада стала для генерала Чой другою батьківщиною, яка, за словами тих, хто знав його особисто, багаторазово вшановувала його ще за життя і посмертно за той вагомий внесок, який він зробив у спортивне та духовне життя країни.

Відповідь Сеула не змусила себе чекати. Уряд Пак Чон Хі, не бажаючи, щоб ITF і Чой Хонг Хі контролювали глобальний розвиток таеквондо, у 1973 році за участі відомого корейського чиновника Кім Ун Йона — людини, пов'язаної з KCIA (Агентством центральної розвідки Кореї) — заснував нову організацію: Всесвітню федерацію таеквондо (World Taekwondo Federation, WTF). Відтоді корейське бойове мистецтво розкололося на дві гілки: автентичне таеквондо за системою Чой (ITF) і олімпійський стиль (WTF / WT).

За ці роки генерал Чой Хонг Хі зазнав неймовірного тиску. Спецслужби Південної Кореї — KCIA — намагалися залякати, скомпрометувати та знищити його репутацію. Надходили погрози вбивством. В одній із найтрагічніших сторінок тих років його діти, які залишилися в Південній Кореї, були викрадені агентами, котрі вимагали від генерала повернутися. Його відповідь стала легендою.

«Я обираю таеквондо вище за сина.»

Дітей врешті-решт звільнили. Генерал залишився в еміграції. Він продовжував будувати свою федерацію, незважаючи ні на що.

У 1974 році ITF провела у Монреалі перший Чемпіонат світу. Для підготовки організатори провели курс інструкторів, на якому Чой Хонг Хі особисто навчав учасників усіх 24 форм-туль та основ ITF-системи. Генерал особисто провів семінари в кожній країні, де мав своїх учнів.

У 1983 році Чой Хонг Хі здійснив свій найфундаментальніший творчий внесок: вийшла 15-томна «Енциклопедія таеквондо» — монументальна праця, яка задокументувала всі техніки, форми, принципи та філософію таеквондо системою ITF. Це зробило таеквондо найбільш задокументованим бойовим мистецтвом у світі. Праця була перекладена на корейську, китайську, англійську, німецьку, іспанську, російську, японську та дарі (афганський перський).

Одним із найсуперечливіших рішень у житті генерала Чой Хонг Хі стало введення таеквондо до Північної Кореї. У 1980 році 7-а Демонстраційна команда ITF провела перший показовий виступ у КНДР. Уряд Кім Ір Сена, вражений побаченим, запросив ITF направити постійного інструктора. Ним став майстер Пак Джон Тхе — і у 1981 році він провів семимісячний навчальний курс, поклавши початок таеквондо в Північній Кореї.

Для Чой Хонг Хі — людини, яка зростала в єдиній Кореї і вважав північ та південь однієї нації, — це рішення було продиктоване ідеалізмом і вірністю принципу: таеквондо поза будь-якою ідеологією. Для Сеула це стало підставою для звинувачення генерала у зраді. Суперечки не вщухають дотепер.

У 1985 році штаб-квартира ITF знову переїхала — цього разу до Відня, Австрія. Вибір не був випадковим: Відень, розташований у серці Європи на межі «Залізної завіси», вирізнявся своїм нейтральним статусом. Австрійський нейтралітет полегшував зв'язки між Сходом і Заходом. Тепер ITF мала представництво вже на трьох континентах.

Наступне десятиліття стало часом справжньої глобалізації таеквондо. Інструктори, підготовлені ITF, роз'їхалися по всьому світу — від Куби до Радянського Союзу, від Китаю до Африки. Генерал Чой прийняв особисту участь у проведенні 17 Чемпіонатів світу протягом свого президентства в ITF. Федерація виросла до сотень мільйонів практикуючих у більш ніж сотні країн.

Серед видатних досягнень цих років — отримання генералом Чой Хонг Хі трьох почесних докторських ступенів: у 1992 році — з фізичного виховання, у 1999 році — зі спортивних наук, у 2001 році — з філософії. Корейський уряд нагородив його Першою премією спортивних досліджень ще у 1968 році. У 2000 році авторитетний журнал Taekwondo Times визнав генерала Чой Хонг Хі «найвпливовішим майстром бойових мистецтв XX сторіччя».

На початку нового тисячоліття генерал Чой Хонг Хі вже переступив поріг 80-ліття. Він жив у Міссіссозі — передмісті Торонто, разом із дружиною Чой Джун Хі. Незважаючи на вік, він не припиняв подорожувати та навчати — таеквондо залишалося сенсом і змістом його існування.

Та врешті-решт хвороба взяла своє. Лікарі діагностували рак шлунку. Лікування в Канаді не давало результатів. Хвороба виявилася невиліковною.

Перед обличчям смерті генерал Чой Хонг Хі прийняв рішення, яке стало символічним завершенням його непростого, суперечливого і разом з тим велетенського шляху. Він вирішив повернутися — померти на землі, де народився. Він не думав про Корею як про дві різні країни. Для нього існувала одна батьківщина: Корея.

15 червня 2002 року, у віці 83 років, генерал Чой Хонг Хі пішов у вічність у Пхеньяні, столиці Північної Кореї. Уряд КНДР влаштував йому державні похорони. Він похований на Цвинтарі патріотичних мучеників.

17 червня 2002 року Корейська центральна телерадіокомпанія оголосила про його смерть. 17 серпня 2002 року в Канаді відбулася приватна поминальна служба.

Генерал Чой Хонг Хі пішов, залишивши по собі дружину Чой Джун Хі, сина Чой Джун Хва (продовжувача справи батька в ITF), двох дочок — Санні та Міюн, кількох онуків.

Генерал Чой Хонг Хі вніс до «Зали слави таеквондо» під трьома титулами: «Батько таеквондо», «Засновник та перший президент Міжнародної федерації таеквондо» і «Засновник Oh Do Kwan». Енциклопедія Britannica визнає його «головним засновником таеквондо».

Протягом свого 55-річного творчого шляху Чой Хонг Хі розробив 26 тулів, 24 з яких включив до навчальної програми таеквон-до — перших корейських форм бойових мистецтв у їхньому сучасному розумінні. Він написав 5 книг (у численних перевиданнях), перекладених на 8 мов. Він особисто провів тисячі семінарів на всіх континентах. Він заснував ITF, яка на піку свого розвитку об'єднала сотні мільйонів практикуючих у понад 120 країнах.

Таеквондо як бойове мистецтво — це не лише удари ногами та руками. Це філософія. Це п'ять принципів, які кожен учень ITF повторює і намагається дотримуватися у повсякденному житті: ввічливість (예의), чесність (염치), витривалість (인내), самоконтроль (극기) і непохитний дух (백절불굴). Саме ці принципи Чой Хонг Хі поклав в основу свого мистецтва — і саме вони роблять таеквондо чимось більшим, ніж просто спорт.

Не менш важливими є його художні твори. Він сам майстерно володів каліграфічним мистецтвом, яке засвоїв ще підлітком, і залишив по собі унікальну каліграфічну спадщину. Монумент на острові Чеджу та написи «Кулачної дивізії» — живе свідчення його таланту.

Жодна велика постать не обходиться без суперечностей. Генерал Чой Хонг Хі — не виняток. Його рішення ввести таеквондо до Північної Кореї стало причиною того, що Всесвітня федерація таеквондо (WT) та Інститут Кукківон зображають його або як другорядну фігуру, або як людину, яка зрадила Південь. Ці організації розповідають інакшу версію історії таеквондо — в якій генерал Чой або відсутній, або відіграє лише другорядну роль.

Але факти говорять самі за себе. Саме він назвав мистецтво. Саме він створив його систему форм. Саме він заснував першу міжнародну організацію. Саме він першим вивіз таеквондо за межі Кореї. Саме він написав перші книги. Енциклопедія Britannica — не зацікавлений учасник суперечки — підтверджує його роль як «головного засновника».

Що ж до його зв'язків з Північчю — генерал Чой все своє свідоме життя виступав проти комунізму, брав участь у встановленні демократичного ладу на Півдні і ніколи не ставав знаряддям жодної ідеології. Він просто вірив у те, що таеквондо має перетнути будь-які кордони — географічні, політичні, ідеологічні. І саме це він зробив.

Перед смертю, коли журналіст запитав у нього, чи шкодує він про те, що присвятив своє життя таеквондо, генерал відповів:

«Я навчав таеквондо без огляду на расу, релігію, національність чи ідеологію. Я присвятив цьому своє все — і не шкодую ні хвилини.»

Він народився в кволому тілі хворобливого підлітка — і виростив у собі воїна. Він жив під окупацією та диктатурою — і не зламався. Він не мав тихого спокійного життя — і не шукав його. Він залишив по собі мистецтво, яке живе у серцях і тілах мільйонів людей на всіх континентах.

Генерал Чой Хонг Хі помер 15 червня 2002 року. Але щоразу, коли учень таеквондо кланяється своєму вчителю, вимовляє «тхе квон» перед тренуванням або відпрацьовує один із 26 туль — він несе в собі частину душі і духу людини, що дала світові це мистецтво.

Корея народила генерала. Генерал народив таеквондо. Таеквондо — належить світові.